Блоги

Яніна Соколова: Вчора я була у морзі. Тіло чекали довго.. Біля моргу на лавці чекала і вона. Лариса Михайлівна, мама Кості.Я обійняла її міцно і ми стояли і плакали..

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. За новими правилами соц мережі Фейсбук уся інформація яка не підтвердженна офіційними довідками, штампами та печатками не може бути опублікована як новина, а всі видання які публікують таку інформацію є прибічниками сил зла, саме тому від сьогодні ми публікуємо усі матеріали з поміткою “Думка автора”.

Пряма мова – Яніна Соколова

Вчора я була у морзі.

Я мчала туди до людини,про яку нічого не знала.

Напередодні я скролила стрічку фбуку у заторі і натрапила на це фото.

На ньому мужній, незнойомий мені красень, морпіх.

Помер. 24 вересня. Костянтин Оверко.

Я почала гуглити, співставила факти, поговорила з мамою і зрозуміла, що це таки він.

Все мало відбутися о 13. Відбулося о 20.

Тіло чекали довго.У морзі на Оранжерейній у Києві працює 1 санітар. Бляха, 1 санітар на морг у центрі міста, де по 40 тіл на день. Санітар вдягає, миє пoмерлих, він же і оформлює документи. Інколи трупiв по 40 на день. Родичі стоять біля. Стомлені рідні чекають по 5 годин поки труна з тілом нарешті буде віддана їм до дому.

Біля моргу на лавці чекала і вона. Лариса Михайлівна, мама Кості.Я обійняла її міцно і ми стояли і плакали.

Потяг тьоті Лариси був о 19.25, тіло не віддавали, тому вона не дочекалася. Поїхала до Запоріжжя. На наступний день Костю поховали там…

КОСТЮ, з яким я провела дитинство, гостюючи один в одного вдома у Запоріжжі.

Коли мені було 5, а Кості 7 ми грали у стільці. Будували такі великі піраміди і збиралися на гору, намагаючися втриматися. Хто втримався – виграв. Я вигравала, бо була дрищем. Костя благородно давав мені це зробити. А ще у центрі Запоріжжя було кафе, таке радянське, з кремовими десертами. Сюрприз. Ми ходили туди з мамами. З поведінкою як у мене так і у Кості завжди було не дуже, тому черговим челенджем було відкусити скляний стакан і прожувати. Я відкусила. Повний, задоволений рот крові. Мама сварила. Костя захищав…

З тих пір ми не бачилися. У червні Костю поранив мокшанський снайпер під Торецьком. С.кa, цілився туди де знав, що буде мука, якщо виживе. Куля пройшла наскрізь через печінку і далі почалося пекло.

Костя пережив 30 операцій. Я навіть не здогадувалася, що він спочатку лежав у Війcьковому шпиталі, у 5 хвилинах від мого будинку, потім у Шалімова. Я проїжджала сотні разів повз і не знала, що він з мамою там. Костя з мого дитинства. Чи змогла б я подовжити його життя? Ні. Чи змогла б я подарувати йому позитивні емоції – так.

Минуло три десятки років. Сотні піруетів життя. І 25 вересня. Я біля моргу. Костя всередині.

Життя непередбачуване. І швидке. Не скупіться на час. Не бійтеся приходити до своїх. Навіть якщо свої – незнайомі, якщо свої – це порaнені хлопці, а не мій Костя з дитинства. По всій країні у шпиталях лежать ті, завдяки кому я сиджу і пишу цей текст. А ви – читаєте.

Ті 26 янголів, яких ми втрaтила вчора теж знають, як важливо, аби про них не забували, пам”ятали і цінували…

Дякую КОСТЮ. Дякую, хлопці, вам за все. Спочивайте з миром.

Пробачте…

Від редакції. Будь ласка не ображайте один одного у коментарях. Вам, що не вистачає реального негативу? Різні точки зору це нормально. Шановні усвідомлюйте відповідальність, за поширення інформації, простими словами, не пишіть про те, чого немає.

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Правда завжди десь посередині. Інформація не підтверджена документами є лише думкою конкретної людини, яку ви можете поділяти або ні.

Все добре залежить від кожного ! Творимо добро прямо зараз разом з Вами ! Дякуємо за увагу !

Показати більше

Пов'язані статті

Back to top button