Сьогодні ввечері, повертаючись після зустрічі, я завів машину і почав випарковуватися із двору. Здаючи назад я побачив дівчину. Вродливу із дредами, в тактичній куртці і з шевроном. Їй було погано, прямо дуже погано. Я згадав що саме на неї я підписаний в інстаграмі – її звати Ярина і вона парамедик. Я зупинився, відкрив двері і пішов до неї запитати чи все добре і чим я можу допомогти.

«Привіт, Ярина, мене звати Леонід, я підписаний на тебе в інсті. Тобі погано? Що трапилося? Чим я можу допомогти?»

Після того як я договорив я згадав, що саме сьоголні читав її пост. Пост в якому вона розповіла, зо сьоголні не стало її коханого. @обані макаки вбили її хлопця. Снайпер.

За меньше ніж секунду я усвідомив, що моє питання про допомогу є настільки абсурдним і нафіг не потрібним, що я аж замлів.

Вона сказала, що так – їй погано і ні – допомога не потрібна. Вони із подругою поїдуть в Марік на паніхіду.

Я висловив свої співчуття, які в цій ситуації були до одного місця, дав обнімашку ( вибачте але я не знав, що робити окрім як обняти її ) і сказавши щось типу «заходьте в гості як повернетесь”. олень, сів в машину і мовчки поїхав.

Я пишу цей текст не тільки щоб розказати цю історію, не тільки щоб ми не забували, що війна близько, але і для того, щоб ми всі пам’ятали – життя лише одне – не проі…іть його. І не забувайте казати близьким людям, що Ви їх любите – це дуже важливо. Бо сьогодні Ви є, а завтра Вас нема.

Спочивай з миром, брате. Полюбе зустрінемось. З усіма нашими.

Леонід Остальцев

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на цей сайт, а також на сам матеріал! Ваші зауваження, скарги та пропозиції, можете залишити через нашу контактну сторінку – Кращі блоги – Україна