1949 рік.

6-го січня.

Святвечір.

Я знаходився у Львові в тюрмі на Лонцького, мені 15 років. Час був такий, що вже закінчилась вечеря у тюрмі, людей ще не викликали на нічні допити. Але відчувалося що люди по камерах притихли, всі десь там згадують свої родини, урочисту вечерю у цей день і багато-багато іншого, що пов’язане з тими святами. Я був один і не було з ким ділитися спогадами. Я відчинив вікно, щоб трохи провітрити камеру і нараз почув, що у вечірній тиші від Політехнічного інституту і в напрямі до тюрми просувається гурт молоді, хлопців і дівчат, так приблизно 10-12 осіб. Вони дійшли до скверу на розі Шашкевича і сьогоднішньої вулиці Бандери, зупинилися на розі і нараз “Бог предвічний” залунало голосно на всю вулицю. Камери, які притихли, нараз зарухалися: починали відкриватися всі вікна. Настала мертва тиша і голосно лунав спів колядників. Співали недовго,

лише першу і останню стрічку коляди. А після того крикнули “Христос ся рождає” і росипалися, як ті горобчики, коли появляється шуліка. Тюрма ожила, і з вікон на різні голоси пролунал ” Славіте його” і в камерах почувся гомін. Ми всі відчули, вони прийшли до нас, незважаючи на серйозну небезпеку , заспівали для нас, вони душею і серцем з нами. Стало у цей вечір тепло і радісно на душі попри неволю, попри всі тюремні незгоди , ми відчували, що ми не забуті. Вони всі там разом з нами.

Юрій Шухевич

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на цей сайт, а також на сам матеріал! Ваші зауваження, скарги та пропозиції, можете залишити через нашу контактну сторінку – Кращі блоги – Україна