Шановний Володимире Олександровичу!

Мене звати Володимир Рунець – це моє ім’я, яке мені дали батьки, і мені не однаково, як мене називають.

Я народився і виріс в місті, ім’я якого – Одеса. І мені не однаково, як називають моє місто.

Я живу і працюю в Києві, це столиця моєї країни, і мені не однаково, як його називають.

Я читаю книжки, дивлюся фільми, вистави, насолоджуюся витворами мистецтва, які створили люди з прізвищем та ім’ям. Тому я не можу назвати книгу Шевченка книгою Пушкіна, а фільм Ахтема Сеітаблаєва фільмом Микити Міхалкова. Мені не однаково.

Моя мова українська, а держава Україна.

Я поважаю інші мови, культури, релігії, але ті, хто хоче жити у моїй країні, мають в першу чергу поважати мою мову, культуру, релігію. Мені не все одно.

Я поважаю всіх людей і хочу, аби поважали мене. Але я не можу поставити в один ряд бойовика, який вбиває моїх друзів і співгромадян і хірурга, який віддано рятує життя. Мені не однаково.

Я поважаю людей, чиї політичні погляди відрізняються від моїх. Але не треба мене вчити, як мені жити, і яким правилам слідувати.

У мене є набір цінностей, є свої герої і свої вороги.

І все це для мене має значення, бо я – жива людина.

А ще верховенство права, дотримання конституції, захист моїх прав і свобод, які ви, пане президенте, зобов’язані захищати.

Мені не все одно, як виглядає мій дім, моє місто, моя країна, але для цього є уряд, який я буду контролювати.

Але мені все одно, якої якості дорога, якщо по ній мене везуть у чорному воронку за те, що мені не все одно, як називається моя вулиця.

Мені не все одно.

#меніневсеодно

Володимир Рунець

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на цей сайт, а також на сам матеріал! Ваші зауваження, скарги та пропозиції, можете залишити через нашу контактну сторінку – Кращі блоги – Україна