Ми звикли говорити про Шевченка, як про поета і художника, однак тема Шевченка-прозаїка мало розкрита як у медіа так і шкільному курсі. Кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз пролив нам трохи світла на ці темні плями його творчості й біографії.

Шевченко – найбільш знаковий українець, найбільш знана постать, яка асоціюється з українською культурною та нацією загалом. Але це знання про Шевченка рідко рухається далі, ніж хрестоматійні уявлення. Той Шевченко, якого знає пересічний випускник української школи – це поет. Не всі добре пригадують художники. Але ж його професією було малярство і графіка. Коли ми говоримо про Шевченка-прозаїка, то читачеві про нього відомо ще менше.

Про це у інтерв’ю виданню розповів «Артефакт» літературознавець, франкознавець, директор Музею Івана Франка у Львові, доцент Богдан Тихолоз.

Проза для Шевченка стала способом самозбереження, як творця. Він писав прозові тексти для себе, як фрагменти своїх творчих задумів. Епістолярна проза народжувалася у нього, коли він надихався листуванням зі своїми друзями.

Але власне художня проза приходить у його творчість вимушено, приходить вона на засланні, коли умови заслання стають жорсткішими. Заборона творити була однією із умов заслання.

Заборонити творцеві творити – це означає ледве не вдушити його живцем. Шевченкові найбільше боліло те, що він не міг виливати на папір, те що у нього кипіло вулканом в середині. Бо творчість для митця це є особиста психотерапія, тим паче – у таких умовах.

Перебуваючи в Оренбурзі, Шевченко спромагався творити, як творити. Ми знаємо про його захалявні книжечки. Це тривало до 1850 року, коли на нього донесли і за порушення цього режиму Тараса Григоровича перевели до Новопетровсьої фортеці. У цей період він не писав поезії. Але для того, що зберегти себе, як літератора, він почав бавитися у белетристику.

Саме з того часу походять ті 9 його російськомовних повістей. Є відомості, що він їх і більше написав, майже два десятки. Але тут маємо дві інтриги – чому це раптом поет починає писати прозу й чому український поет починає писати російськомовну прозу?

Чому поет пише прозу? Буває момент, коли поет достигає такого рівня, що йому тісно у своєму поетичному світі. Він прагне якоїсь більшої форми. Шевченко хотів спробувати себе у якихось інших жанрах. Знаємо, що він пробував себе, як драматург, знаємо про «Назара Стодолю».

Шевченку хотілося розгорнути якусь епічну історію, а для цього треба було якоїсь ширшої форми. Таку форму пропонує проза.

Але чому раптом російською? Цей факт тепер використовують, як політичний аргумент, мовляв Шевченко важлива постать не тільки в Україні, а й в російській культурній свідомості. Так, його знали не лише українці, він був «модним» у певних інтелектуальних колах Петербурга. Та попри те він залишався українським поетом.

Тоді чому український поет пише російською? На це може бути кілька пояснень. Перше: ми знамя, ще будь-який рядочок, що виходив з-пид пера шевченко, був компроматом. Не писати українською, а писати російською – то був вимушений крок.

Друга важная причина: международная организация – автор музыки и чтения. У той Шевченко завоював публіку українську. По-видимому, в среднем возрасте до появления публичных российских комитетов. Че була ширша авдиторія, в том числе усвідомлював.

Шевченко роза: аби проза впитала на читача, вон бути тиражованою. Він мав намір друкуватися в російських літературних часописах. Тоже напевно, что в твиттере, а я в написании, мусор и кроком до русского читача.

Те, що поезія Шевченка – мужицька, це профанний стереотип. Шевченко-поет для більшості – це автор «Катерини», «Наймички», «Гайдамаків».

Мы говорим о незнакомцах, це та екзистенційна, автопсихологічна лірика, як розповід не вжее не селянські истории, а также истории полоненогоінтелектуала. Це така собі психологічна автобіографія.

Тому коли ми говоримо, що Шевченко – це коломийковий поет «сонце грій, віт віч», то це неправда.

Це саме стосується прози. У нас больше людей, Санкт-Петербург, Алжирская Народная Республика – переписки о тех, кто там живет, о Селянском свите.

У нас нет ничего хорошего, если бы я не был в полном порядке. Навпаки – историческая справка о китайском читаче, посвященная новому свету, целому экзотичному.

Я не хочу, чтобы Шевченко – аристократ у тебя в мужчине в поезии. В бухте посередником могут быть разные версии, люди, люди в статусе академии, я думаю, что до этого аристократичного свита.

Поверни версію інтерв’ю можна переглянути тут: Видео тут: 

За матеріалами с участием Джерел Інтернет та сайтів ZIK та Артефакт

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на prefiksblog.co.ua, а також на сам матеріал!

2014-2019. Всі права захищені. Повне або часткове використання матеріалів заборонено. Передрук статей, інших текстових матеріалів, фотографій та ілюстрацій тільки з письмової згоди з боку редактора платформи.
Порушення виняткових прав інтернет платформи «Префікс Блог» переслідується по закону. Бажаєте отримати можливість вести власний блог на сайті пишіть нам. Дякуємо !
Контакт з редактором через офіційну сторінку Кращі Блоги