Не уявляю, як це – жити з маленькою хворою дитиною у приміщенні автосервісу. Знати, що днями потрібно буде звідти з’їхати. Не мати грошей на оренду житла. І при цьому писати мені, нащось вибачаючись за своє більш ніж природне у такій ситуації хвилювання: «…я просто трохи панікерша».

…Хоча, мабуть, таких історій чимало. Але саме ця мене дійсно дуже зачепила – бо мова йде про військову. Про учасницю бойових дій. Про офіцера ЗСУ. Тому, будь ласка, прочитайте цей пост до кінця (це лайт-версія, повна розповідь Вікторії про її життя буде завтра на Цензорі) і, якщо зможете – допоможіть. Або хоча б натисніть кнопочку «Поділитися» – тоді, можливо, допомогти Вікторії та її сину захоче хтось із ваших друзів.

Коли Віці було 13 років, померла її мама, і вона потрапила у дитячий будинок. Потім відучилася у коледжі, а після нього, у 2007 році, пішла в армію на контракт. Була зв’язківцем. За три роки, після закінчення першого контракту, Віка зрозуміла, що хоче залишитися у ЗСУ. Вступила до Академії сухопутних військ у Львові, вивчилася, отримала офіцерське звання і за розподіленням потрапила у ДШВ.

Вже йшла війна. Щоправда, на фронті Віка була не довго – десантники казали їй, що «жінку шкода», що смерть жінки «дуже важко переносить особовий склад» (і це правда). Але ротацію вона собі все одно вигризла.

Коли її відправили назад у ППД – каже «почався депресняк», як у багатьох після повернення. Віка почала замислюватися про те, що їй вже 29, що треба вже «не тільки служити, а і дитину народити»… Ну, так і сталося. У неї народився Марк. Але батько дитини пішов – злякався відповідальності. Вона каже, що ні про що його потім не просила.

Звичайно, їй довелося піти у декрет – вона ж не мала, з ким залишати дитину. І, звичайно, декретні в армії не платять – отримати з такої нагоди там можна лише заробітну плату за три місяці. На цьому та своїх заощадженнях Віка з немовлям на руках та без власного житла протягнула півроку. Потім подзвонила командиру бригади, попросила просто поради – куди звернутися, щоб мати шанси отримати хоча б кімнату у гуртожитку? Командир відповів їй, що таких, як вона, багато.

Вона продовжила оббивати пороги. Жила у цей час на гроші, які надсилали бойові побратими. Один з них, каже, взагалі певний час перераховував їй з сином майже всю свою зарплату, бо сам «все одно в АТО». Потім Віка з сином жили у друзів, постійно переїжджали. Малий вже подорослішав, і день часто починався з істерики – бо стіни знову нові.

В інший бригаді, до якої її готові були забрати, Вікторії пообіцяли дати службову кімнатку. Здавалося, що все буде ОК. Вона вже готувалася робити там ремонт та терпляче чекала переведення. Чекала три місяці… Але командувач її документи на переведення так і не підписав.

А Марк почав хворіти. Бронхіт. Потім отит. А потім – втрата слуху, у яку його мама спочатку відмовлялася вірити. Та й лікарі казали просто «покапати крапельки». Але згодом було ще одне обстеження і діагноз – важка втрата слуху.

Порекомендували кохлеарну імплантацію. Одне вухо мали прооперувати за державний рахунок, а на друге збирали кошти. Було очевидно, що повну суму не зібрати – але раптово допоміг знайомий побратима.

Здавалося, що все вже позаду. Віка вирішила звільнитися і знову підписати контракт, якщо перевестися не можливо. У новій бригаді навіть домовилася з комбатом, що деякий час братиме на роботу дитину, з якою після імплантації потрібно буде займатися. Комбат не заперечував, сказав: «Що ж ми, своїх кинемо у біді?»

Але виявилося, що займатися з дитиною треба дійсно з ранку до вечора – інакше все було дарма. Що потрібні постійні заняття з фахівцями – мінімум тричі на тиждень. Що імплантати потрібно не тільки підключити, а і доволі часто налаштовувати та перелаштовувати – також у фахівців. Можна заради цього кататися до різних спеціалістів по всій країні, як роблять деякі батьки, але це дуже дорого. І Віка знайшла у Львові приватний центр «ОтоФоніка», у якому можна було б робити усе – і обслуговувати імплантати, і займатися.

Але у Львові (як, в принципі , і у Мукачевому – я писала про це в перших рядках) Віка та Марк не мають де жити. І грошей на заняття, які коштуватимуть близько 1000 грн. на тиждень, теж не мають. На роботу Віка поки що вийти не зможе. Віддавати Марка у дитячий садочок – дуже ризиковано. У нього на голові два процесори вартістю у 700 тис. грн. І є сумний досвід інших батьків таких дітей – інклюзивні асистенти у садочку часто просто знімають процесори з дитини, щоб нічого не зламалося. Бояться відповідальності. У результаті, дитина цілий день ходить глуха і не розвивається. Тоді можна вважати, що операцію робили марно.

Віка каже, що їй потрібен «час хоча б до початку літа» – щоб витягнути дитину. Щоб Марк почав розмовляти – і потім, повертаючись із садочка, міг хоча б сказати чи був він там зі своїми «вушками» чи їх з нього знімали. Тоді його мама знову зможе повернутися на роботу – і все точно буде добре.

… Якщо ви хочете допомогти Вікторії та Марку, яким вже завтра-післязавтра просто банально не буде де жити – картка 5168 7427 2712 4830, Лушпинська Вікторія Володимирівна.

Якщо ви хочете допомогти, але з якоїсь причини не можете скинути гроші Вікторії на картку, або, як заведено на Спільнокошті, бажаєте отримати щось за це взамін – то у мене є ще певна кількість примірників «Життя P.S» (http://texty.org.ua/…/read/…/Jake_b_to_bulo_shhasta_jakby_ty – тут уривки з книги). Заповніть форму – https://forms.gle/iqhBSXXFny7rx8xF7 – вкажіть там номер відділення Нової Пошти та інші дані для відправки, а також суму, яку ви хотіли б передати для Вікторії в обмін на книгу – 100 грн., 200, 300 чи 100500 – і я відправлю вам книжку відповідним накладеним платежем, а гроші перекину Вікторії з Марком.

Ось, доречі, його сторінка – Марк Приймак.

автор – Лера Бурлакова

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на prefiksblog.co.ua, а також на сам матеріал!

2014-2019. Всі права захищені. Повне або часткове використання матеріалів заборонено. Передрук статей, інших текстових матеріалів, фотографій та ілюстрацій тільки з письмової згоди з боку редактора платформи.
Порушення виняткових прав інтернет платформи «Префікс Блог» переслідується по закону. Бажаєте отримати можливість вести власний блог на сайті пишіть нам. Дякуємо !
Контакт з редактором через офіційну сторінку Кращі Блоги